Чому кандидатство для України посилить Європейський Союз

Вже через півтора тижня лідери ЄС зберуться, щоб ухвалити без перебільшення історичне рішення щодо європейської перспективи для України, а саме щодо статусу країни-кандидата на вступ до ЄС. 

Статус кандидата для України  – це не просто політичний сигнал, як це було раніше у випадку з іншими країнами. Статус кандидата для України – це і не просто питання виживання не тільки самої України як політичної нації і незалежної суверенної держави. 

Статус кандидата для України – це питання майбутнього всього Європейського Союзу. 

Чи буде Європейський Союз й далі “закривати очі” на те, як КГБешні методи сьогоднішнього російського ФСБ поступово розвалюють ЄС зсередини, підриваючи європейську єдність, втручаючись у політичний процес? 

Чи буде і далі Європа захоплюватись “таємничою російською душею” без серйозного осмислення того, як поводила себе радянська армія у Східній Пруссії чи Афганістані, і потім російська у Чечні, Сирії і тепер в українських містах, з українськими дітьми, жінками, літніми людьми і чоловіками?  

Чи буде і далі Європа називати народ “великим” з “великою культурою”, солдати якого крадуть унітази з сусідньої країни, бо більше третини сімей живуть без каналізації? 

Чи буде й далі Європа виходити з концепції  “не потрібно принижувати Росію” (читай – Гітлера)? 

Чи буде економіка Європейського Союзу і Німеччини, зокрема, і надалі залежати від енергоносіїв вбивць, катів і ґвалтівників? 

Зрештою, чи буде високонкурентна економіка ЄС і надалі залежати від російської – монопольної, непотичної і вкрай корумпованої? 

Мені здається, що відповідь очевидна. 

Рішення щодо кандидатства для України – це іспит на те, чим є Європейський Союз сьогодні насправді, і чим він буде завтра. Чи відповідає ЄС цінностям, на яких він був заснований – демократії, свободі, рівності, поваги до прав людини і людської гідності, верховенства права – чи ні. 

Вибір, який український народ зробив майже 9 років тому – з 2014-го – це болючий шлях трансформації з пострадянської, постколоніальної, посттоталітарної у європейську країну зі всіма європейськими цінностями.  

За цей вибір український народ віддав понад сотню життів під час Революції Гідності у 2014-му, понад 13 тисяч життів під час восьмирічної війни за Донбас, і зараз – понад 12 тисяч життів тільки цивільних за три місяці повномасштабної агресії Росії. Остання цифра – це тільки по тих територіях, куди українська поліція має доступ і може відкривати офіційні кримінальні провадження. 

І все це за наш вибір стати європейською країною з європейськими цінностями, з європейським світоглядом.  

Незважаючи на триваючу російську агресію проти нас, на цьому шляху з 2014 року ми зробили дуже багато. 

І саме через те, що ми зробили вражаюче багато і дуже просунулись вперед у європейській інтеграції, Росія вирішила знищити нас як націю, як політичну структуру.  

Всі інші методи, до яких вона вдавалась раніше – шантаж і тиск на політичну верхівку, економічний і енергетичний шантаж, економічна залежність, спроби нав’язати свій “російський світ” з викривленою історією, маніпуляцією мовним питанням тощо – вже давно стали недоступними для неї. 

Успішна європейська Україна стала настільки загрозливою путінському режиму самим фактом свого існування, що він настільки самовпевнено пішов ва-банк. Зі своїм імперським припущенням про якусь “недокраїну” і “недонарод”, де треба “просто” знищити військово-політичну верхівку, а всі інші будуть “зустрічати визволителів”. 

І тим самим припустився катастрофічної помилки. Україна б’ється вже 110 діб замість “відведених” всім світом (у тому числі і європейським) трьох. 

Україна синхронізовує свою енергосистему з мережею континентальної Європи ENTSO-E після лише одного тесту, за 2,5 тижня після початку російської агресії. 

Протягом усього часу повномасштабного вторгнення в Україні функціонують всі державні інституції, вся банківська система, більшість адміністративних послуг.  

А 91% українців в кінці березня 2022 р., через місяць війни, підтримують вступ України в ЄС як ніколи у своїй історії. Одночасно із шаленою підтримкою своїх Збройних Сил в опорі російській навалі. Тому що ми точно знаємо, за що ми боремось – за свою європейську державу. 

І зараз, напередодні червневого саміту, весь Європейський Союз має обрати і своє майбутнє. Адже ми, українці, своє вже давно обрали, давно довели свій вибір, і продовжуємо це робити зараз, коли щогодини втрачаємо своїх людей. 

Зробити ставку на Україну – це унікальний історичний шанс для Європейського Союзу очиститись від всього, що вже давно не працює, і що вже давно себе віджило. Унікальний шанс очиститись від настільки токсичної для себе залежності від Росії, від російської брехні і маніпуляцій. 

Україна – це невгамовна енергія до життя. Європейського життя у європейській гідності. Подивіться тільки, як наші люди виходять з українськими прапорами в окупованому Херсоні із загрозою бути вбитим. Як наші люди голіруч зупиняють російські танки. Як наші люди скуповують бронежилети по всьому світу для наших воїнів. 

Тому зробити ставку на Україну – це вкласти у новий інвестиційний центр Європи, яким ми обов’язково стане після перемоги. Якщо ви у цьому сумніваєтесь, апелюючи до того, що Україна начебто стане для ЄС “чорною дірою”, то згадайте про ті “три доби”, які відводились Україні кращими розвідками у світі. Вочевидь, ці розвідки не врахувались чогось дуже важливого. 

Тому що ми, українці, у цьому не сумніваємось. Ми знаємо, що так і буде. 

Питання тільки в тому, чи Європейський Союз з нами, чи ні. А також у тому, яким Євросоюз бачить себе завтра.