Гендерна рівність в Україні: як отримання статусу кандидата в члени ЄС вплине на захист прав людей
Україна давно обрала для себе європейський вектор розвитку. Один із офіційних документів, який це підтверджує, – Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка набрала чинності 2017 року.
Європейська спільнота вважає рівні права чоловіків і жінок запорукою сталого суспільного розвитку, тому постійно намагається привернути увагу до питань гендерної рівності. Європейський Союз веде послідовну роботу в цьому напрямку й вимагає дотримання прав людини та визнання верховенства права від інших країн-союзників.
Держави, які хочуть стати членами Європейського Союзу, повинні мати стабільні інститути, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу й захист національних меншин тощо.
У статті 4 Угоди про асоціацію України з ЄС ідеться, що в усіх сферах, які становлять взаємний інтерес, має розвиватися та зміцнюватися політичний діалог. Частина 2 цієї статті передбачає, що одна з цілей політичного діалогу – зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод, зокрема прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності, а також внесок у консолідацію внутрішніх політичних реформ.
Зовнішня політика щодо впровадження ідей гендерної рівності реалізується і через положення Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Зокрема, у преамбулі до Угоди сторони декларують відданість спільним цінностям, що ґрунтуються на повазі до прав людини, недискримінації, повазі до різноманіття, які сприяють участі України в європейських політиках.
Якщо проаналізувати сам текст Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, то про досягнення гендерної рівності на державному рівні зазначено в главі 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» V розділу «Про економічне та галузеве співробітництво». Зокрема, там вказано: «Сторони посилюють діалог та співробітництво щодо забезпечення гідної праці, політики зайнятості, безпечних та здорових умов праці, соціального діалогу, соціального захисту, соціального залучення, гендерної рівності та недискримінації».
У статті 420 цього розділу говориться, що цього планують досягнути з метою:
- забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень;
- подолання дискримінації в усіх її формах та проявах;
- посилення можливостей соціальних партнерів та сприяння соціальному діалогу.
Реалізуючи Угоду з ЄС, Україна зобов’язалася:
- удосконалити систему захисту від дискримінації за ознакою статі (зокрема – розроблення проекту Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року);
- створити інститут Урядового уповноваженого з питань гендерної політики;
- ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульську конвенцію);
- удосконалити механізми та процедури розслідування та притягнення до відповідальності за гендерним насильством;
- здійснити проміжну оцінку стану виконання Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» до 2020 року;
- впроваджувати принцип рівноправності чоловіків і жінок у сфері соціального забезпечення;
- усунути дискримінацію за ознакою статі щодо батьківської відпустки для догляду за дитиною тощо.
Частину цих зобов’язань уже вдалося виконати. Україна має низку позитивних зрушень на законодавчому рівні щодо впровадження ідей гендерної рівності.
«Після підписання Угоди Україна зобов’язалася «враховувати питання рівності між чоловіками і жінками під час розроблення та впровадження законів, постанов, адміністративних положень, політики і заходів». Розробляли національні плани дій, створили Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року тощо. Попри це Угода, звісно, – не єдиний документ і не єдина причина, яка призводить до позитивних змін у цій галузі», – резюмує Олена Зайцева, українська юристка, представниця Центру «Розвиток демократії».
Багато з таких трансформацій значно прискорила війна.
- У 2016 року в Україні розширили перелік військових спеціальностей для жінок, а з 2018-го жінки відбувають військову службу на рівних правах із чоловіками, можуть обіймати будь-які військові посади та отримувати звання.
“Зараз у лавах Збройних сил України 37 тисяч жінок боронять країну від російських окупантів. Понад тисяча з них вже стали командирками”, – повідомила перша леді України Олена Зеленська під час міжнародної конференції в Брюсселі «Жінки у конфліктах».
- На початку 2019 року в країні набрали чинності зміни до Кримінального кодексу, які посилюють відповідальність за домашнє насильство та насильство щодо жінок.
- 2020 року, відповідно до нового виборчого законодавства, вперше на місцевих виборах діяла обов’язкова 40-відсоткова гендерна квота, яка допомогла збільшити жіноче представництво в місцевих радах.
- 2021 року внесли зміни до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері й батька на догляд за дитиною. В українському законодавстві й раніше була прописана можливість для чоловіка взяти відпустку з догляду за дитиною. Втім у документі обмежували права батька: лише мати могла делегувати батьку таку можливість, і ця норма була дискримінаційною. Тепер відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку визначають як рівне право кожного з батьків дитини (матері та батька).
Окрім цього, за 6 років в Україні у півтора рази скоротилася кількість людей, які негативно ставляться до ЛГБТ. У 2016-му кількість негативно налаштованих до ЛГБТІК-спільноти становила 60,4%, а 2022-го – вже 38,2%.
Українці доводять, що свобода й демократія, гендерна рівність – невід’ємна частина їхнього світогляду. Саме ці європейські цінності вивели людей на Революцію гідності 2013 року.
Проте українські політики всі ці роки не поспішали ратифікувати Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, яку Україна підписала ще 2011-го, а також ухвалити закони, які б регулювали відповідальність за ці порушення. Втім, щойно на горизонті замайорів статус кандидата в члени ЄС, Президент України Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції, який понад 10 років припадав пилом, і вже 20 червня 2022 року Верховна Рада його підтримала.
Тут варто зазначити, що вимогу ратифікувати Стамбульську конвенцію неодноразово озвучували як передумову затвердження статусу кандидата на членство в Євросоюзі. Перед наданням статусу кандидата Єврокомісія перевірятиме Україну на відповідність копенгагенським критеріям, одним із аспектів яких є принцип гендерної рівності.
Отримання статусу кандидата на членство в ЄС могло б стати каталізатором позитивних змін у галузі захисту прав людини в Україні. Адже проблема порушення прав українців в умовах війни стоїть занадто гостро. Україна фіксує злочини РФ проти людяності та збирає докази до Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини.
Отримання статусу кандидата могло б допомогти захистити права вразливих груп на законодавчому рівні.
«Я б звернула увагу на такі вразливі групи як біженки, переселенки, жінки з територій, на яких тривають бойові дії, а також із окупованих територій. Додаткові ризики через війну мають мами маленьких дітей та багатодітні мами, малозабезпечені жінки, зокрема старшого віку, жінки з інвалідністю. Крім того, у ЄС діють дуже прогресивні норми щодо прав жінок, зокрема щодо квот, які б могли сприяти повноцінній участі жінок у політичному та економічному житті, велика увага приділяється боротьбі зі шкідливими гендерним стереотипам, ухвалена низка документів протидії сексуальній експлуатації шляхом протидії попиту. Тому статус кандидатки, а особливо членство в ЄС, могло б наблизити нас до цих норм, навіть враховуючи спрощену процедуру вступу», – зазначає Олена Зайцева.
Минулого року Україна втратила 15 позицій у глобальному індексі гендерного розриву (Global Gender Gap Index) країн Всесвітнього економічного форуму. Показники значно погіршилися, порівняно з 2016 роком, коли Україна мала індекс 0,098 та 69-е місце. 2021-го країна опустилася на 74-е місце з індексом 0,714. Про якийсь об’єктивний аналіз стану речей з дотриманням прав цьогоріч навіть не йдеться.
Amnesty International відзначає, що понад вісім років війни на Донбасі призвели до зростання рівня гендерного насильства та обмеження доступу жінок до основних послуг. Тепер ця тенденція шириться всією країною.
«Війна дає певні поштовхи до позитивних змін, проте має дуже негативний вплив на ситуацію з насильством проти жінок, а також посилює стереотипи за ознакою статі. Жінки в зоні бойових дій мають високий ризик сексуальної експлуатації, біженки ризикують потрапити до ситуацій з торгівлею людьми. Я б звернула увагу й на зменшення кількості жінок в Уряді, проблеми в реалізації прав жінок, пов’язані з децентралізацією (перерозподілом коштів на регіони), – каже Олена Зайцева. – Питанню протидії насильства та експлуатації в такі часи потрібно докладати всіх можливих зусиль, зокрема звертати увагу на Резолюцію Європейського Парламенту від 26 лютого 2014 року про сексуальну експлуатацію та проституцію та її вплив на гендерну рівність (2013/2103 (INI), і звертатись до країн ЄС з вимогою захистити біженок війни від експлуатації, оскільки, згідно з позицією ЄС, зараз торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації залишається одним із найбільших ризиків для жінок і дітей, які тікають з України».
Надання статусу кандидата на членство в ЄС могло б стати ще одним потужним важелем впливу на дотримання прав людини, зокрема вразливих груп, в Україні.
«Статус кандидатки може дати Україні доступ до фінансової підтримки та економічних змін, що наближатиме країну до стандартів ЄС, зокрема стандартів із захисту прав жінок. Європейська комісія вже висунула Україні вимоги щодо змін у судовій системі та боротьбі з корупцією, що теж може вплинути на ситуацію для вразливих груп. Проте Туреччина має такий статус вже багато років, але через неузгодженості в питанні прав людини, питання її членства фактично поставлене на паузу”, – резюмує юристка Центру «Розвиток демократії».
Єврокомісія пропонує скасувати статус кандидата, якщо Україна не впроваджуватиме реформ. Це свідчить про не надто великий кредит довіри європейців. А отже, ЄС збирається пильно стежити за тим, як із цим завданням впорається Україна.
