Громадянське суспільство як запобіжник від згортання реформ в Україні
Пройшовши шляхом Майдану та Революції гідності у 2014 році, Україна може пишатись розвиненим і стійким громадянським суспільством, яке за останні вісім років стало найбільш потужним “адвокатом” всіх успішних реформ — від антикорупційної сфери, до свободи ЗМІ, доступу до публічної інформації та відкритих даних.
Наскільки справедливо думати про Україну як про корумповану і неспроможну до реформ країну?
Відповідь на це питання можна знайти не лише у рішеннях чотирьох українських урядів, що після 2014 року очолювали Арсеній Яценюк, Володимир Гройсман, Олексій Гончарук чи Денис Шмигаль. Запорукою побудови успішної та демократичної України стає постійний діалог влади та громадянського суспільства. Через таку взаємодію відбувається помірна, але невідворотна модернізація країни, виявляються проблеми на її шляху та інклюзивно вирішуються найбільш гострі “хвороби” політичної системи України. Часто небезуспішно.
“Майдан — це синонім потужного громадянського суспільства, якому можуть позаздрити багато західних країн […] Жодна демократична держава не буде успішна без громадянського суспільства, а в Україні воно міцне!, — скала Прем’єр-міністерка Литовської Республіки Інґріда Шимоніте напередодні Ukraine Reform Conference 2021.
Чимало успішних прикладів стійких змін, що відбулись в Україні за період після Революції гідності, були здійснені саме завдяки активній позиції інститутів громадянського суспільства та їх представників, високому експертному рівню якого може позаздрити чимала кількість європейських країн.
Якими були успішні кейси впливу громадянського суспільства на просування порядку денного реформ в Україні?
Створення нових антикорупційних інституцій
Нові антикорупційні органи з’явилися в Україні головно завдяки тискові на владу громадянського суспільства та зусиллям міжнародних партнерів України. Адже наявні тоді правоохоронні структури, з огляду на політичну залежність та серйозну корупційну ураженість, не могли розірвати корупційного спрута, що намертво оповив країну.
Надважливу роль у невідворотності антикорупційних реформ відіграли якраз громадські активісти, серед яких рішучістю і принциповістю вирізняються вихідці з громадських ініціатив, які після Революції гідності об’єдналася в коаліцію під назвою “Реанімаційний пакет реформ”: Віталій Шабунін, Ярослав Юрчишин, Дар’я Каленюк.
Для просування ідеї створення системи антикорупційних органів в Україні Віталій Шабунін і Дар’я Каленюк заснували громадську організацію “Центр протидії корупції” ще у 2012 році.
Перший рік члени команди працювали на волонтерських засадах, а починаючи з 2013 організація почала отримувати фінансування. Вже у 2016 році, за даними організації, результатом її п’ятирічної роботи стали 150 кримінальних справ щодо корупції.
Центр протидії корупції став відомим не лише завдяки адвокації антикорупційної реформи, а й завдяки викриттю великих корупційних злочинів. Серед найбільш гучних кейсів є “справа рюкзаків Авакова”, де ЦПК надав докази щодо перевищення вартості рюкзаків для поліцейських, що їх закуповувало МВС часів Арсена Авакова через компанію, яка була пов’язана з його сином та екс-заступником міністра Сергієм Чеботарем. Також з 2017 року “Центр протидії корупції” судиться зі Службою безпеки України через засекречення декларацій їхнього керівництва.
Однією з гучних справ є й історія з “Плівками Вовка”, коли Віталій Шабунін вимагав відставки голови Окружного адміністративного суду міста Києва Павла Вовка через оприлюднення аудіозаписів, що можуть свідчити про корупцію в цьому суді. ЦПК також вважає, що необхідно розпустити ОАСК через низьку довіру до справедливості винесених у цьому суді рішень та передати його справи іншим судам.
Вертикаль антикорупційних інституцій почала працювати правильно, за словами Шабуніна, лише два роки тому (з 2019 року, прим. ред.): НАБУ проводить досудове розслідування, САП дає дозволи на дії та слідкує за тим, як збирають докази, а потім ці докази передає до ВАКСу. Головна ж функція НАЗК — ведення реєстру публічних декларацій чиновників, неправдиві дані в яких, якщо це топ-чиновник, розслідує НАБУ. До цього часу, за словами Шабуніна, передані у суд справи там “помирали”.
Ярослав Юрчишин з юності є активним учасником низки громадських організацій: Фундація регіональних ініціатив, Молодіжний націоналістичний конгрес, Просвіта тощо. З 2014 року активно займався адвокацією антикорупційної та судової реформи в Україні.
Він брав активну участь у розробці законодавства про становлення нових антикорупційних органів — Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Агентства з розшуку та менеджменту активів і Вищого антикорупційного суду України. Зараз працює над зміцненням незалежності антикорупційних органів як депутат українського парламенту.
У 2016 році українці побачили статки чиновників в електронних декораціях у тому числі завдяки активному лобіюванню антикорупційної реформи коаліцією громадських організацій Реанімаційний пакет реформ. У цей період Ярослав був менеджером з адвокації коаліції. Згодом став виконавчим директором та головою правління “Трансперенсі Інтернешнл Україна”.
Після запуску системи електронного декларування у 2016 році Ярослав говорив: “Не можна сказати, що ми задоволені діями влади, але, повірте, їм набагато простіше не робити нічого… Система настільки бюрократизована, що будь-якому чиновнику можна просто цілими днями перекладати папірці, гаючи час”. На думку Ярослава Юрчишина, подолати корупцію вдасться набагато швидше, якщо над цим працюватимуть не тільки новостворені органи чи активісти громадських організацій. Подолання корупції повинно стати справою кожного громадянина.
Сьогодні Ярослав веде активну просвітницьку роботу і займається підготовкою законопроектів з питань боротьби з корупцією вже у якості члена українського парламенту. Він є заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики.
Виборча реформа і демократичні вибори
Не в останню чергу завдяки суттєвому оновленню виборчого законодавства Україні вдалось піднятись у рейтингу «Індекс демократії» The Economist у 2020 році. При цьому, за показником «Виборчий процес та плюралізм» у 2020 році Україна взагалі посіла незвично високе місце серед найбільш демократичних країн.
Виборче законодавство України залишалось застарілим до кінця 2019 року, коли врешті український парламент під тиском громадських активістів здійснив вирішальне голосування за виборчий кодекс.
До цього голосування, ідею виборчого кодексу як основи справедливих і чесних виборів понад десять років просували громадські активісти та національні експерти у сфері виборів. За період з 2014 по 2019 рік над проблемами організації чесних і прозорих виборів працювали такі організації як “Центр ЮА”, “ОПОРА”, “Комітет виборців України”, “Центр політико-правових реформ”, “Трансперенсі Інтернешнл Україна”, “Центр протидії корупції” та інші.
Однією з найбільш активних громадських ініціатив з виборчої реформи є Всеукраїнська громадська організація “Громадянська мережа “ОПОРА”. Її координатор Ольга Айвазовська послідовно виступає з критикою влади, лобіюючи прозорість, інклюзивність та відкритість врядування в Україні.
Ще у 2010 році Ольга Айвазовська говорила: “…прийняття виборчого кодексу, фактично виборчої конституції, може стати початком закінчення політизації виборчого законодавства напередодні кожної нової кампанії… Це дасть можливість, незалежно від того, яка політична сила зараз має перевагу у Верховній Раді, провести вибори відповідно до належних практик виборів і визнаних міжнародних стандартів”.
Сьогодні виборчий кодекс України закріплює прогресивну систему виборів з відкритими списками, що позитивно впливає на політичне структурування українського суспільства та сприяє різноманіттю політичних партій.
Реформа політичного фінансування в Україні
Однією з найбільш болючих проблем посткомуністичних країн завжди був вплив олігархів на політичні партії. Рецептом відсторонення олігархів від політики є забезпечення реформи фінансування політичних партій як одного з важливих елементів антикорупційної стратегії. Україна як країна, що колись була частиною СРСР, не змогла уникнути цієї проблеми.
Початок активної боротьби за відсторонення олігархів від політичної влади та виборів розпочався лише після Революції гідності у 2014 році. Ініціатива громадського контролю за політичними фінансами виходила саме від антикорупційних громадських активістів — Віталія Шабуніна, Ярослава Юрчишина, Ольги Айвазовської та інших.
Минуло понад сім років з початку розробки, ухвалення парламентом та імплементації нового українського законодавства про контроль за політичним фінансуванням партій. За цей період громадський сектор набув значних навичок у моніторингу впливу “великих гаманців” на політичні партії, розробив різні електронні інструменти громадського контролю за політичним фінансуванням та продовжує слідкувати за діями уряду і парламенту.
Одними з початківців фінансового моніторингу політичних фінансів були і залишаються представники громадського руху “Чесно” — Віта Думанська та Ігор Фещенко.
Віта Думанська долучилася до роботи “Чесно” у липні 2015 року. У вересні 2018 року стала координаторкою руху. Вона аналізує діяльність і фінанси партій та політиків, здійснює моніторинг виборчих кампаній. Перед парламентськими виборами 2019 року презентувала “Музей виборчого трешу” у Національному історичному музеї історії України.
Ігор Фещенко є провідним аналітиком руху “Чесно” з 2016 року. За понад п’ять років громадської діяльності в сфері моніторингу політичних фінансів Ігор підготував понад 100 аналітичних матеріалів, статей і розслідувань. Декілька разів його розслідування номінувались на конкурс “Честь професії”. Ігор є розробником одного з найбільш успішних онлайн-інструментів “Золото партій”, де громадяни можуть побачити реальні витрати і доходи партій у період парламентських та президентських виборів.
За декілька років реалізації реформи політичних фінансів активістам вдалося зробити кілька важливих речей. По-перше, фінансові звіти переважної більшості існуючих в Україні партій стали публічними. По-друге, фінансові звіти партій щоквартально оприлюднюються на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. По-третє, агентство забезпечує моніторинг цих звітів та встановлює порушення вимог законодавства. Крім того, після початку реформи партії проходять внутрішній та зовнішній аудити.
Доступ до публічної інформації та відкриті дані
Одним з ключових аспектів належної демократії та підзвітності влади є система доступу до інформації про діяльність державних органів та їх посадових осіб, яку часто називають системою доступу до публічної інформації. В Україні реформа доступу до публічної інформації почалась ще до Революції гідності 2014 року. Проте, відчутних змін у роботі з інформацією Україні вдалось досягнути лише після 2014 року. Усе завдяки вдалому просуванню реформи силами громадянського суспільства.
Тарас Шевченко був одним з тих активістів, які стояли біля витоків системи доступу до публічної інформації у 2010 році, коли розроблявся перший варіант реформи. Сьогодні Тарас обіймає посаду заступника Міністра культури та інформаційної політики. Виступаючи на форумі “Право на доступ до публічної інформації. 10 років свободи та викликів”, організованого громадським аналітичним центром “Центр демократії та верховенства права”, Тарас сказав: “Тема доступу до публічної інформації є надзвичайно важливою не лише для громадянського суспільства, але й для держави, оскільки це демонстрація стандартів відкритості, прозорості. Радує, що є сфери, в яких ми не лише вчимося та переймаємо кращий досвід від інших країн. По темі доступу до публічної інформації, відкритості Україні є чим ділитися і це та сфера, де ми й іншим показуємо приклад”.
Завдяки трансформаціям у сфері публічних даних та цифрового розвитку, у 2020 році Україна вперше була представлена як одна з країн, що швидко розвиваються (fast-trackers) в щорічному звіті Open Data Maturity Report 2020, де посіла 17-те місце в рейтингу. Рівень зрілості сфери відкритих даних склав 84%. Для порівняння, середній показник зрілості сфери у Європі становить 78%. У звіті оцінюються, зокрема, державна політика, функціонал національного порталу відкритих даних, якість наборів та вплив відкритих даних. За всіма показниками Україна продемонструвала вищі результати, ніж в середньому по Європі.
На завершення
Перелік громадських діячів і активістів можна продовжувати безкінечно. Десятки з них вже стали членами парламенту та державними службовцями. А втім, кожен з представників громадянського суспільства відчуває власну відповідальність за європейський вибір, який українці зробили у 2014 році. За цей вибір Україна зараз платить непомірну ціну — життя власних синів і дочок.
Як влучно сказав громадський діяч і журналіст Сергій Сидоренко: “Гарантуємо, що вони з колегами будуть відстежувати кожне витрачене євро під час відбудови України”. У цьому можна не сумніватись, адже українська громадськість своє слово тримає.
