Нова Європа. Чому для енергобезпеки Німеччини важлива євроінтеграція України
Міністр енергетики України Герман Галущенко
21 лютого 2022 року президент Російської Федерації Володимир Путін визнав так звану «незалежність» тимчасово окупованих районів Луганської та Донецької областей України. Менше ніж за тиждень до цього він зустрічався у Москві з канцлером ФРН Олафом Шольцем, де політики говорили про систему європейської безпеки і зниження напруги, що створила Росія, накопичивши війська вздовж російсько-українського кордону.
Цей показовий акт з боку Путіна викреслив його з переліку договороздатних європейських політиків. А все, що відбулося після 24 лютого – широкомасштабний напад на Україну, бомбардування мирних міст, обстріли та захоплення атомних станцій, масові вбивства цивільного населення в Бучі та багатьох інших містах і селах України – виключили і саму путінську Росію з переліку «держав права», поставивши її політичну верхівку в один ряд з воєнними злочинцями минулого.
Агресивна неоімперська політика путінської Росії двох останніх десятиріч базувалася на вірі в те, що, щоби вона не робила, у Європи не вистачить сил та рішучості відмовитися від головного російського товару – нафти і газу. І, в першу чергу, ця самовпевненість адресувалася Німеччині, економічному локомотиву ЄС, яка була одним із основних споживачів російських енергоресурсів.
Саме Німеччина стала одним із «двигунів» запровадження ембарго на російську нафту
Але через 3 дні після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну відбулося те, чого не очікували не тільки в Кремлі, але напевно і в самій Європі. Олаф Шольц, виступаючи 27 лютого з екстреним посланням у Бундестазі, заявив про розворот на 180 градусів у німецькій політиці щодо Росії, пообіцяв постачати Україні зброю для захисту від агресії та відмовитися від російських енергоносіїв.
Дійсно, саме Німеччина стала одним із «двигунів» запровадження ембарго на російську нафту – хоча ще у березні такий розвиток подій виглядав нереальним. Але за 8 тижнів залежність Німеччини від російської нафти знизилася з 35% до 12%, продемонструвавши рішучість німецького уряду. Німеччина навіть пішла далі, заявивши не лише про відмову від танкерної нафти, про що йдеться у Шостому пакеті санкцій ЄС, але також про добровільну відмову від тієї частки російської нафти, яку країна отримує через нафтопровід «Дружба».
Водночас російська агресія виявила вразливість німецького енергетичного міксу, особливо в тому, що стосується споживання російського газу, частка якого становить біля половини імпорту. Ці виклики, зокрема, обговорювалися 2 червня на дискусії, організованій Фондом Гайнріха Бьолля, в якій також взяли участь представники України. Збільшення закупівель скрапленого природного газу і створення необхідної інфраструктури, диверсифікація джерел постачання газу, будівництво нових газосховищ – ось окремі елементи нової енергетичної політики Німеччини.
Розворот на 180 градусів, розрив економічних зв’язків з Росією, означатиме, що Німеччині доведеться переосмислити свою геополітичну роль. І тут варто звернутися до поглядів Конрада Аденауера, політика якого була спрямована на те, щоб створити «нову Німеччину у новій Європі». Політика, завдяки якій виникла ФРН і Європейський Союз як такий.
Контури нової Німеччини починають вимальовуватися і в них вже очевидним є пріоритет енергетичної незалежності. Контури цивілізованої Європи вже давно окреслені. Проте залишається вирішити одне з ключових питань для майбутнього Європейського Союзу – питання про його східний кордон. Який, водночас, стане щитом ЄС від російської загрози.
Україна сподівається отримати статус кандидата на членство в ЄС в червні на саміті лідерів Європейського Союзу. Зрештою, ще жодній країні Союзу не доводилося захищати європейські цінності ціною таких жертв, як Україні. Це перша країна, яка фізично воює за існування європейської цивілізації у ХХІ столітті. І, сподіваюся, жодній іншій європейській державі не доведеться пережити того, що переживаємо ми.
Членство України в ЄС є відповіддю на питання про східний кордон нової Європи. Для цього нам потрібна підтримка Німеччини – і як одного з архітекторів ЄС, і як одного з його лідерів.
Для Німеччини Україна здатна стати надійним партнером, у тому числі – в енергетичній сфері, замістивши собою токсичну й агресивну Росію. Парадигма німецько-російського енергетичного партнерства базувалася на використанні вуглеводнів – по суті, вже «вчорашнього дня» енергетики з огляду на політику Європейського зеленого курсу і амбітних кліматичних вимог німецького суспільства.
Україна може допомогти Німеччині посилити енергетичну незалежність та досягти кліматичної нейтральності
Україна може допомогти Німеччині у досягненні двох ключових цілей: посилення енергетичної незалежності з одного боку, і досягнення кліматичної нейтральності з іншого. Ще до війни цей взаємний інтерес знайшов своє відображення у коаліційній угоді нового уряду, де окреслювався намір поглиблювати енергетичне партнерство з Україною як країною, що має «великі амбіції в галузях відновлювальної енергетики, виробництва зеленого водню, енергоефективності і скорочення викидів СО2». З початком російської агресії ця інтенція стала ще більш нагальною.
До 24 лютого Німеччина слідувала стратегії, де основна ставка робилася на розвиток відновлювальних джерел енергії, відмову від атомної енергетики та використання природного газу в якості перехідного палива. Але після 24 лютого завданням номер 1 стала відмова від російських нафти та газу, які є «паливом» розв’язаної Москвою великої континентальної війни.
Вірогідно, в цій ситуації для Німеччини було б доцільно продовжити використання наявних атомних енергоблоків до кінця 2022 року. Це дозволить заощадити газ для виробництва електроенергії (а приблизно 15% електроенергії в Німеччині виробляється з використанням газу). Економія може сягнути 9 млрд куб м – біля 18% від загальної кількості газу, що імпортується країною з Росії (50,74 млрд куб м у 2021 році).
Очевидно, що Німеччина повернеться до питання закриття власних атомних станцій, коли ситуація з енергоносіями стабілізується, будуть укладені угоди з новими постачальниками та створена необхідна інфраструктура для скрапленого природного газу.
Україна може допомогти Німеччині позбавитися від російської газової залежності, надавши свої підземні сховища для створення стратегічного резерву. Враховуючи, що Україна та Німеччина володіють найбільшими сховищами газу в Європі (30 млрд куб м і 24 млрд куб м відповідно), їх використання в рамках єдиного ринку в центрі та на сході Європи відчутно посилить енергетичну безпеку Німеччини і всього регіону.
Але що стосується декарбонізації енергетики в цілому, то Україна рухається в дещо іншій логіці, ніж Німеччина. Попри розвиток ВДЕ, частка яких має до 2030 року сягнути 25% у загальному енергетичному міксі, основною української безвуглецевої генерації є атомна енергетика, на яку припадає понад 50% електроенергії. Загалом український енергетичний мікс вже сьогодні на 70% складається з електроенергії, що вироблена без вуглецевого сліду.
Таким чином, Україна, яка з 16 березня синхронізувала свою енергетичну мережу з мережею континентальної Європи ENTSO-E, може стати «аутсорсером» електроенергії для Німеччини. Це створить свого роду страхову подушку в періоди зменшення генерації від сонячних та вітрових установок через погодні умови.
Крім того, Україна та Німеччина зможуть використовувати переваги, які дає велика енергетична система, розташована в різних часових та кліматичних зонах. Різниця в часі між Києвом та Берліном становить одну годину – і на годину відрізняються піки споживання електроенергії двох країн. Це збільшує ліквідність ринку, а відтак дозволить Німеччині купувати українську електроенергію дешевше, коли попит на неї падає або виникає значний профіцит “зеленої” генерації. А Україні – відповідно купувати німецьку вітрову енергію в періоди її профіциту.
Незважаючи на війну, Україна у співпраці з європейськими партнерами продовжує роботу у напрямку інтеграції ринків електроенергії та газу з європейськими. Це передбачає уніфікацію правил поведінки на ринку, конкуренції, дотримання екологічних стандартів тощо. Ми створюємо правові та технічні можливості для проведення спільних аукціонів з розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, а також працюємо над врегулюванням питань оподаткування операцій під час транскордонної торгівлі електричною енергією. Також реалізуються технічні заходи, визначені ENTSO-E, спрямовані на посилення демпфування низькочастотних міжсистемних коливань в режимі паралельної роботи з енергосистемою континентальної Європи. Все це забезпечить технічні можливості для збільшення експортного потенціалу енергосистеми України як по існуючим міждержавним лініям, так і шляхом будівництва нових.
Україна та Німеччина можуть співробітничати в галузі відновлюваних джерел енергії та водню
У довгостроковій перспективі Україна та Німеччина можуть розвивати взаємовигідне співробітництво в галузі відновлюваних джерел енергії з метою реалізації спільних проектів, зокрема, водневих.
Розвиток вітрової та сонячної генерації у Німеччині має «фізичну межу». Німеччина – високоурбанізована країна, де мало вільної землі. Водночас, Україна має сприятливий клімат і ландшафт для будівництва ВЕС і СЕС. А також володіє необхідним науковим потенціалом для виробництва зеленого водню і розвиненою газотранспортною системою для його можливого транспортування.
На півдні України, біля Чорного моря, є велика кількість прибережних земель, які через кліматичні умови є малопридатними для ведення сільського господарства. Але саме там є необхідна кількість сонячних і вітряних днів для генерації електроенергії.
Так, за оцінками Інституту відновлюваної енергетики НАН України, вітроенергетичний потенціал України становить 438 ГВт оншор, і 250 ГВт офшор. Остання цифра підтверджується й аналізом Світового Банку, який у 2020 році оцінив потенціал офшорної вітроенергетики в країнах Чорного моря у 435 ГВт. З яких 250 ГВт припадає на морську територію України (для порівняння, орієнтовний вітроенергетичний потенціал Балтійського моря оцінюється приблизно у 95 ГВт). Середнє річне виробництво електроенергії на офшорних станціях України може досягати 984 млрд кВт/год, чого вистачить для виробництва 19,5 млн тонн зеленого водню методом електролізу.
Спільне використання вітроенергетичних потенціалів Балтійського та Чорного морів дозволить Німеччині та Україні створити гнучкий ринок, балансуючи перетоки електроенергії в залежності від погодних умов.
Сьогодні розвиток енергетичного потенціалу Чорного моря обмежений геополітичними ризиками, мілітаризацією акваторії, яку проводить Росія, і загалом бойовими діями. Але якщо думати в горизонті до 2050 року, коли мають бути досягнуті цілі Зеленого курсу, то необхідно враховувати і енергетичне значення Північного Причорномор’я – для ефективного використання якого важливим є перебування України в політичному та безпековому просторі Європейського Союзу.
Після 24 лютого 2022 року Німеччина проголосила зовнішньополітичний розворот, розриваючи зв’язки з путінською неоімперською Росією, яка більше не може розглядатися ні як партнер, ні взагалі як цивілізована держава.
Послідовність у цьому рішенні і та велика роль, яку відіграє Німеччина на континенті, вимагають також наступного кроку – лідерства у створенні пост-воєнної нової Європи, що включатиме Україну.
В багатьох питаннях Україна вже де-факто стала частиною об’єднаної Європи. Так, Україна фігурує у Зовнішній енергетичній стратегії ЄС, яка є частиною глобального плану REPowerEU щодо відмови від російських енергоносіїв. Серед пунктів Стратегії – запрошення України до участі у закупівлях газу ЄС, прискорення реформ та інвестицій в рамках Східного партнерства для стимулювання розвитку ВДЕ, ініціатива REPowerUkraine для забезпечення енергопостачання та відновлення української енергетики після війни. Позитивне рішення Європейської Ради щодо України як кандидата в члени Європейського Союзу закріпить цю інтеграцію де-юре – і стане потужним мотивуючим сигналом українському суспільству, яке сьогодні бореться за Європу та її цінності. Ми вдячні позиції німецького суспільства, яку озвучила міністерка закордонних справ ФРН Анналена Бербок, наголосивши на історичності цього моменту, на тому, що двері перед Україною не можна зачиняти – і що німці несуть особливу відповідальність у даний момент.
Україна, як член Європейського Союзу, посилить східний фланг Європи для захисту від воєнних загроз. Але також великий потенціал України щодо розвитку відновлювальних джерел енергії, стратегічне німецько-українське партнерство дозволять Німеччині вирішити її енергетичні завдання в контексті “зеленого переходу” і створити економіку, що є вуглецево нейтральною. Це робить Україну привабливою з точки зору німецьких довгострокових інвестицій – фінансових, технологічних, наукових – які будуть значно більш захищеними, якщо Україна продовжить розвиватися в рамках єдиного безпекового та правового поля ЄС.
