Що приховала пропаганда під “колективним Заходом” та “нацистами”?
Росіяни вже відчули на собі дію санкцій, дізналися про злочини російської армії, побачили загиблих на війні співвітчизників, почули вибухи у прикордонних областях, а підтримка війни тільки зростає. Росіяни, багато з яких мають родичів в Україні та не один раз приїжджали в гості, зараз вірять в “нацистів”, і в те, що боротьба з “нацизмом” за розширення життєвого простору “руского міра” варта того, щоб гинули люди і погіршувався добробут, якого вони так довго намагалися досягнути. Дехто намагається знайти раціональні причини: ніби ще не відчувається вся тяжкість економічних проблем або мало солдат строкової служби загинуло, що через декілька місяців, коли справи стануть гіршими, тоді до росіян дійде, наскільки дорого їм обходяться імперські замахи. Проте я вважаю, що справа – не в раціональному, а значить – треба шукати відповідь в ідеології. Спробуємо зрозуміти, що уявляє собі росіянин, коли не може забронювати собі готель, або дотягнути до авансу.
Почнем з того, що РФ – країна численних суперечностей. В першу чергу, великий конфліктогенний потенціал мають соціально-економічні суперечності: між багатими на бідними існує величезний розрив. Це відбувається в умовах демонстративного над-споживання, недоступності соціальних ліфтів та обмеженої соціальної політики. При цьому не склалося ніякого міфу про особливу благодать власників капіталів: росіяни впевнені, що великих грошей чесною працею не заробиш. Також існують національні суперечності: РФ включає 160 національностей, існують протиріччя, пов’язані з законом та фінансовими інтересами: силовики та їх жертви, злочинці –правоохоронці – законослухняні громадяни, бізнес – чиновники, влада – опозиція, конфлікт поколінь тощо.
Зрозуміло, що багаті та бідні, чиновники та малий бізнес, силовики та затримані опозиціонери не відчувають жодної спорідненості: багаті огороджують себе заборами та охоронцями, інтелігенція збирається не там, де “глубінний народ” та ін. Проте диктатору потрібно, щоб суспільство було однорідним: народ має реагувати на одні й ті ж самі меседжи, одностайно голосувати, а зворушень і революцій, які ставлять під загрозу владу, бути не повинно. Протиріччя є нормальними для будь-якого суспільства. Натомість намір створити гомогенне суспільство, об’єднання народу в єдиний організм – утопічне і небезпечне, бо приводить до тоталітаризму та війни. Неможливість такого об’єднання, на думку С. Жижека, і має приховати уявна сцена, ідеологічний фантазм[1]. Російська пропаганда пропонує таку сцену: “мирна” країна бореться із стратегічним ворогом (“колективним Заходом”) та тактичним ворогом (“українськими нацистами”), а також посібниками Заходу “бандерівцями”, міжнародними громадськими організаціями, фондами, “іноагентами” та ін. задля того, щоб “братські народи” могли жити у “руском мірі”[2].
Ця сцена огородила стіною росіянина від реальності. Таким чином, коли бідний (на новоязі – “небагатий”) росіянин, риючись у баку для сміття, куди супермаркет викинув продукти із вичерпаним терміном придатності, задумується, чому йому не вистачає пенсії до кінця місяця, то відповідь дає ідеологічний фантазм: тому що його “мирна” країна бореться з “нацизмом” заради його мирного неба над головою. Саме через “колективний Захід” , що підтримує “нацистів”, у росіянина – син-алкоголік, брудний під’їзд та немає можливості купити свіжі продукти. То того ж, йому дуже пощастило жити в такій “великій” країні, на Заході взагалі – пусті полиці в магазинах, голодні бунти та холод у квартирах. Росіянин ховає знайдену їжу та пляшки та йде додому, мріючи про те, як “російський ведмідь” спочатку поверне Польщу з Прибалтикою, а потім і до Берліну дійде.
“Спільний ворог” – це типовий фашистський фантазм, який використовують тоді, коли уряд збирається зробити те, що не можна пояснити, наприклад, почати війну. На спільного ворога можна змістити агресію внутрішніх протиріч, їм можна пояснити результати політичних помилок і аргументувати необхідність лояльності уряду. Спільного ворога сформульовано як “колективний Захід”, неіснуюче об’єднання, єдиною спільною рисою якого є несприйняття путінського нацизму. Проте в реальності воює Росія не з Заходом, а з українцями, або, як формулює пропаганда, не з українцями, а з “нацистами”, просто “нацистів” дуже багато, можливо вся країна, тому треба буде знищити їх усіх, очистити світ від “нацизму” для того, що на спалених територіях постав “рускій мір”. Така боротьба з “нацистами” дуже нагадує боротьбу нацистів з євреями, Голокост, коли світ мав бути “очищений” від стороннього, від “расово неповноцінних” для того, щоб утворити однорідність.
Наслідком впровадження спільного ворога стає зміщення внутрішньої агресії на нього. Причому чим більше внутрішніх проблем, більше санкцій, чим гірше життя росіян, тим більше ненавидять “ворога” – Захід, “укронацистів”, Байдена чи Обаму. О. Дугін пише у своєму телеграм каналі: “Народ в глибині своїй впевнений, що Захід є нашим абсолютним ворогом. Переконати народ у цьому складно, а будь-яке підтвердження, навпаки, схоплює із жадібністю. Війна із Заходом – ось що пояснює для народу і виправдовує все”[3]. “Українці” – це не Захід, вони – свої, “браття”, тому ще більші гідні ненависті: вони зрадили “рускій мір” і стали на бік ворога-Заходу.
На початку нацистської експансії цинічно обирається такий ворог, що не планує нападати або не може напасти, бо сильно поступається воєнним потенціалом: ні українці, а ні євреї не нападали на “мирну країну”. Для того, щоб енергія об’єднання та впевненість у перших легких перемогах, підживлена кров’ю, перетворилася на психоз, а вже тоді можна оголошувати загальну мобілізацію і відправлятися захоплювати інші країни.
“Спільний ворог” – це симптом фашизму та передвісник війни. С. Жижек пише, що фантазм – це той засіб ідеології, який дозволяє заздалегідь врахувати власні огріхи, фантазм прикриває прірву неможливості[4]. Яку ж прірву неможливості прикривають “Захід” і “нацисти”?
Метою експансії РФ є розповсюдження “руского міра”, але який він, “рускій мір”? Пропаганда декларує його самобутність , особливість. Проте, якщо проглянути ідеологічні тексти, то не дуже зрозуміло, у чому є ця самобутність. “Рускій мір” визначається як не-ліберальний, не-демократичний, не-політкоректний, не-толерантний, консервативний (на відміну від розбещеного Заходу), не-індивідуалістський, наділений особливою благодаттю: “мы – русские, с нами бог”. Захід може означити себе через іманентні характеристики, він не анті-Росія, йому немає потреби включати Росію у свій опис. Натомість, “рускій мір” – це анти-Захід. Так як Росія – це анті-Захід, то божа благодать дається саме за протистояння Заходу, за буття “анті-”. Ніякого “колективного Заходу” не існує, його функція – прикривати радикальну нестачу, відсутність. Що ще може прикривати уявна спільнота як не неспроможність проєкту “рускій мір”? Захід підтверджує існування Росії за такою логікою: якщо існує “колективний Захід”, сильний і об’єднаний, то існує зеркальний сильний і об’єднаний “рускій мір”.
Більшість населення РФ демонструють віру в існування “нацистів” і підтримують “денацифікацію”. Варіант, що нацисти – це самі росіяни, одразу відкидається: росіяни не можуть бути нацистами, тому що вони ж боряться з “українським нацизмом”, як діди боролися з нацизмом німецьким[5]. Так виходить, що росіяни, які добре зарекомендували себе як борці з нацизмом ще з часів 2-ї світової, прийшли на допомогу “братському народові” України. Зрозуміло, що ніяких братських народів не існує в принципі, це – “пропагандистський міф: особлива національна спорідненість не може вирішити протирічь, що неминуче виникають між сусідніми народами, тим більше, коли один з яких має імперські плани, а інший хоче свободи і незалежності. Проте цим міфом пояснюється співіснування різних народів у складі РФ, приховуючи цинічну істину – ніякої причини крім насильства немає. Фантазм “українські нацисти” (які не хочуть в “рускій мір”) протиставляється “братському українському народові” (який хоче в “рускій мір”) для того, щоб підтвердити саме існування бажання бути включеними до “руского міра”.
С. Жижек писав, що фантазм “єврей” був симптомом неможливості існування нацизму, при чому неможливість цю було усвідомлено. Ж. Дельоз та Ф. Ґваттарі вважали, що за німецьким нацизмом лежала суїцидальність, що нацисти не приховували, що несуть смерть[6]. М. Фуко погоджувався в тому, що метою нацистського режиму, насправді, було не знищення інших рас, це був тільки один з аспектів, інший аспект був у тому, щоб наразити свою власну расу на абсолютну та всеохоплюючу загрозу смерті[7]. Гітлер між 18 березня та 7 квітня 1945 р. видав величезну кількість указів, в яких закликав руйнувати інфраструктуру Німеччини. З лютого по травень 1945 р. декілька тисяч німців здійснили самогубство. “Епідемія самогубств” завершилася самогубством Гітлера, який дійсно покінчив з нацистською Німеччиною.
Чого ж домогаються нацисти путінського зразку? Подібно до нацистської Утопії – світу, очищеного від “расово неповноцінних”, Утопія російських нацистів – “рускій мір”, очищений від ворожих, хворих елементів, тобто без “українських нацистів” та Заходу. Давайте уявимо, що РФ перемогла Захід, повністю знищила ідею Заходу, тобто анти-Захід переміг Захід. Проте вся суть «руского міра» – це протистояння Заходу, без Заходу втрачається ідеологічного конструкту “руского міра”. Таким чином, самознищення “руского міру” вже закладено в ідеологію.
“Спільний ворог” – індикатор не тільки символічної суїцидальності, але й реальної. Якщо країну об’єднує тільки наявність ворога, то все її існування залежить від того, скільки буде існувати цей ворог. Тоді при перемозі над одним ворогом, потрібно шукати іншого і т.д. Виробництво перепрофілюється на воєнне, припиняється фінансування інших галузей, науки, культури, країна слабшає і, врешті решт, її спіткає поразка.
“Ворог”, якому машина пропаганди приписує всі існуючі гріхи, є симптомом внутрішних протиріч російського суспільства, які не дають йому зробитися гомогенним. Розбещений, слабкий, бідний, русофобський, несвободний “колективний Захід”, що неухильно йде до свого кінця, потрібен тільки, щоб приховати те, що російське суспільство роздирають економічні, національні, політичні протиріччя.
Нацизм неминуче знищить себе, питання тільки у тому, скільки людей, тварин, природних ресурсів, економік і надій на майбутнє він забере з собою, якщо взагалі не покладе кінець людству, спаливши його в ядерному полум’ї. Сподіваюсь, що ще не надто пізно для того, щоб об’єднавшись, зупинити нацизм, поки він остаточно не затягнув світ в кровавий психоз.
[1] Жижек С. Возвышенный объект идеологии / Пер. с англ. В. Софронова. М.: Художественный журнал, 1999. С. 65.
[2] “Рускій мір” – не є а ні “рускім”, а ні “міром”, не російський він, тому що передбачає захоплення інших народів, і не мир, бо під захопленням розуміється зовсім не soft power, а воєнне вторгнення.
[3] Телеграм-канал О. Дугіна
[4] Жижек С. Возвышенный объект идеологии / Пер. с англ. В. Софронова. М.: Художественный журнал, 1999. С. 65.
[5] Міф про дідів-переможців є сакральним, обговорювати його з іншого боку крім офіційного пропагандистського заборонено в тому числі і за законом. Коли говорять “ми не можемо бути нацистами, тому що наші діди перемогли нацистів”, то “діди” ніби закликаються у свідки, щоб підтвердити правоту того, хто говорить.
[6] Deleuze, G.; Guattari, F. A Thousand Plateaus: Capitalism and Schizophrenia. – London, 1987. – P. 230-231.
[7] Foucault, M. Lecture, 17 March 1976 // Foucault, M. Society Must Be Defended: Lectures at the Colle`ge de France, 1975–76. – London, 2003. – P. 260.
Оригінал статті: https://blogs.mediapart.fr/semantic-corpus/blog/270622/que-cachait-la-propagande-russe-sous-l-occident-collectif-et-les-nazis
