Спецпроекти
18.05.2022

Слідами злочинів Радянського Союзу, або Кримські татари, ніколи знову…

Кримські татари – східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався на території сучасного Криму. Разом з караїмами та кримчаками кримські татари є корінними жителями Криму, а також одним із корінних народів України 

Слідами злочинів Радянського Союзу, або Кримські татари, ніколи знову…

Цей небагаточисельний гордий народ пережив чимало трагічних епізодів, виборюючи право на свободу та можливість проживати в гідних умовах на своїй етнічній землі. Найважчою сторінкою в історії кримських татар є депортація з Криму, розпочата 18 травня 1944 року, яка є одним з найбільш кричущих злочинів радянського режиму, вчинених під час Другої світової війни. Причиною масової депортації стали звинувачення жителів півострову в тотальному колабораціонізмі з фашистськими окупантами, які не мали під собою ніякого підґрунтя. 



Вигнання німців та їхніх союзників з Криму остаточно завершилося в ніч на 13 травня 1944 року. Уже за тиждень радянська влада розпочала депортацію кримських татар, закинувши їм масове дезертирство та співпрацю з ворогом. Пізніше в цьому ж звинуватили й інші народи Криму, які теж відчули на собі всю безжальність маховиків пропаганди Радянського Союзу. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не було. Звичайно, траплялися поодинокі випадки співпраці, але абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку. Відтак, це була спланована операція радянської влади.

Планування депортації кримських татар розпочалося ще до вигнання нацистів з Криму. Це підтверджують беззаперечні докази. 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії, а 10 травня Берія в листі до Сталіна повідомив про «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». У тому ж листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану. Уже наступного дня, 11 травня 1944 року, було ухвалено цілком таємну постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існувало, всі звинувачення були сфальсифіковані. Доля кримських татар була вирішена одним підписом. І почалось пекло… 

Депортація населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася вже 20 травня. Тільки уявіть, в умовах війни до операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВД! «Депортованим» давали на збори від кількох хвилин до пів години, і умовно дозволяли брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар і провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Проте це тільки на папері… Коли вас без попередження виселяють з будинку за кілька хвилин, встигаєш взяти з собою лише найдорожче – дітей і трохи речей першої необхідності. Найчастіше людям вдавалося зібрати 20–30 кілограмів речей та продуктів, а абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства з боку НКВД. Протягом двох днів кримських татар звозили машинами до найбільших залізничних вузлів, серед яких Бахчисарай, Джанкой та Сімферополь, а уже звідти ешелонами відправляли на схід Радянського Союзу.

Історики зазначають, що під час головної хвилі депортації,  протягом лише трьох діб було виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Ще 6 000 мобілізованих військкоматами протягом квітня–травня кримськотатарських юнаків окремо відправили на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська. Крім того,  5 000 кримських татар було заслано до таборів тресту «Московуголь». Загалом за перші два дні з Криму депортували 191 044 осіб. 5989 осіб, звинувачених у співпраці з німцями і так званими  «антирадянськими елементами», заарештували під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців. Масштаби цієї трагедії просто вражають!

Згодом репресій зазнали й інші народи. У ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було виселено ще 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала більше 200 тисяч осіб. У їх число ввійшли 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких депортували через приналежність до змішаних шлюбів. Влада Радянського Союзу не мала жалю ні до кого. Під час депортації загинули тисячі безневинних людей. 

Після завершення Другої світової війни на кримських татар чекали нові випробування. Майже відразу почалася тотальна демобілізація кримськотатарських військових з лав радянської армії, проте, на жаль, не додому. Протягом 1945–1946 років у трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише після 1953 року дозволили возз’єднатися із родинами на засланні.

Депортованих кримських татар називали “спецпоселенцями”, а їхнє життя в засланні регулювалося Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 року «Про правовий статус спецпоселенців». У ній зазначалося, що спецпоселенці користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому не мають права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них. Голови родин повинні були щомісяця реєструватися в міліції, а про всі зміни у сім’ях потрібно було доповідати міліції в триденний термін.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримськотатарського народу. Протягом року, до завершення війни, від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників, але для Радянського Союзу ідеологія і політика були важливішими за людські життя.

5 липня 1954 року радянський уряд зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молодь, яка прийняли на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 року Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948-го про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання. І лише з 28 квітня 1956 року депортованих з Криму татарів було звільнено з місць спецпоселень, проте без права повернення на місця, звідки вони були вислані, тобто, без права повернутися додому. Згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 року про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць спецпоселення, повернення їх в Крим визнавалося неприпустимим. «Недоцільним» вважалося також розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.

Навіть за таких важких умов нескорений кримськотатарський народ боровся за свої права. Масові акції досягли хоч маленького, але успіху. 5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укоріненням кримських татар в Узбекистані. У січні 1974-го Президія Верховної Ради СРСР відмінила заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання. Однак про жодні репарації не йшлося. Найчастіше люди поверталися в Крим власними силами, долаючи довгий шлях додому. 

Остаточно справедливість було відновлено лише 14 листопада 1989 року, коли Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав». 7 березня 1991 року було ухвалено Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

Після розпаду СРСР всі зобов’язання перед кримськими татарами як своїми громадянами взяла на себе Україна. Однак щасливе життя на своїй історичній землі тривало недовго. Анексія Криму Російською Федерацією в лютому 2014 року актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня того ж року Верховна Рада України ухвалила Постанову №1140-18 «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

У 2014 році російські окупанти в Криму вперше в новітній історії заборонили проведення 18-го травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя. Тож 70-і роковини депортації кримські татари були змушені відзначати в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції й в супроводі гелікоптерів. Водночас лише упродовж першого року після анексії більше 150-ти кримських татар зазнали «вибіркового правосуддя», 21 людина зникла безвісти або була вбита, а Меджліс позбавлений як свого осередку, так і можливості вести діалог із державними органами так званої Республіки Крим під російською окупацією. 

Після восьми років окупації Криму та початку повномасштабної війни можна лише констатувати, що Росія продовжує політику пригноблення кримськотатарського народу, розпочату радянською владою. За таких умов вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу. 18 травня в Україні оголошено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Український парламент заявляє, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

Україна чекає возз’єднання усіх своїх земель, усіх своїх етнічних народностей, і робить усе можливе, щоб стримати навалу «другої армії світу», щоб ніколи знову не повторювались трагедії геноциду народностей і націй, ніде у світі!

Поділитись цією сторінкою
facebook twitter linkedin telegram viber whats-app envelope copy