Тайра та її ангели
Юлія Паєвська з позивним Тайра — волонтерка, парамедик. На фронті з 2014 року. Вона створила підрозділ “Ангели Тайри”, які обслуговували ділянку фронту поблизу Маріуполя в Донецькій області. Але у березні 2022 року Тайру взяли в полон російські війська і відтоді ніхто не знає про її долю, місцезнаходження і навіть статус.
Вчила географію за військовими атласами діда
Юлія Паєвська народилася 19 грудня 1968 року. Мама працювала інженером. Один дідусь був начальником відділу аеророзвідки Ленінградського фронту. Брав участь у Другій Світовій війні і продовжував служити після її закінчення. Другий дід — командир ескадрону — був розстріляний у 1937 році радянською владою.
Юлія теж мріяла стати військовою, вивчала географію за військовими атласами діда, а ще, як і багато дітей, часто змінювала свої бажання: хотіла бути то тренеркою, то художницею, то акторкою, то хірургом. Фактично всі її бажання здійснилися — вона професійно займалася айкідо і була тренеркою; займалася дизайном: оформленням книжок, ілюстрацією, гончарством; часто з’являлась на телебаченні, і стала героїнею фільму “Невидимий батальйон”. А головне, хоч це і не хірургія, але вона рятувала життя.
В одному з інтерв’ю вона сказала про себе: “Утонченная богемная барышня, которая бегает в камуфляже”.
Мріяла про сад безперервного цвітіння
Подруга Юлії Василіса-Євгенія Жарікова-Квятковська характеризує її як творчу особистість. Вони познайомились 2000 року, коли працювали у видавництві дизайнерками. Юлія створювала дизайн обкладинок для книжок, займалася комп’ютерною графікою.
— Ми дуже швидко здружилися. Ніби зустрілися рідні душі. Ми обидві дуже бойові і спортивні. Юлія має 5 дан з айкідо, я займалась стрибками з парашутом, літаю на параплані. У нас схожі цінності та переконання. Ми завжди виступаємо за справедливість. Для нас дуже важлива цінність людського життя. Також для нас життєво необхідно зберігати особисті кордони і відбивати напад. Це нас і поєднало.
Юля дуже любить працювати на землі і садити різні рослини.
— Де б вона не була завжди щось насаджувала, – каже подруга. – Вона мріяла створити сад безперервного цвітіння. У неї дуже легка рука: що не посадить, все потім колоситься. Я навіть говорила, що вона відьма зеленої руки. Я запитувала її: “Навіщо тобі ці квіточки під час війни?” А вона сказала, що так переключається, перезавантажується.
За словами подруги, Юлія прекрасно шила і вишивала, професійно займалася керамікою, дизайном інтер’єрів.
Тайра схилялася до думки, що кожна істота має право жити. “Скільки я знаю їхню родину, у них завжди жили собаки скотч-тер’єри. Вони, на жаль, живуть не дуже довго. І коли помирав улюбленець, це для Юлі була справжня трагедія”.
Під час Майдану сиділи з дитиною по черзі
Шлях у парамедицину почався для Юлії Паєвської з Революції Гідності.
“Участь у Євромайдані була для нас природньою”, — каже чоловік Юлії Вадим Пузанов. — Ми були активними учасниками і Помаранчевої революції, і Революції Гідності. Донька тоді ще мала була, тож були вдома з нею по черзі”.
Юлія спочатку була задіяна в охороні Майдану, а потім одного разу її не пропускали на вулицю Грушевського, де були протистояння мітингуючих з силовиками. Юлія побачила поруч медиків, взяла у них майку і аптечку, наліпила хрест зі скотча на каску і пройшла у самий вир подій.
Оскільки Юлія працювала тренеркою айкідо і мала певні знання з надання першої допомоги, то долучилась до медиків Майдану. Потім її запросили вести курси з тактичної медицини до проєкту Олексія Арестовича. Тоді Юля розробила власний курс, який у пришвидшеному темпі допомагав освоїти ази надання першої допомоги.
Як інструктор з такмеду Юля зрозуміла, що на фронті її знання і вміння потрібніші.
— У нас ніколи навіть не виникало питань, чи треба їй їхати на фронт, — каже Вадим Пузанов. — Це її місія. Сенс життя.
Юлія створила волонтерську групу “Ангели Тайри”, яка займається евакуацією поранених із зони зіткнення.
— Юля стала парамедиком невипадково, — каже подруга Юлії Василіса-Євгенія. Вона абсолютно на своєму місці. Якось, ще коли Анна-Софія (донька Тайри) була маленькою, ми їздили в Крим відпочивати. На зворотньому шляху прямо перед нами сталася аварія. Зіштовхнулось два авто лоб в лоб. Юля тоді вискочила, схопила дверцята машини, вирвала їх, щоб врятувати водія. А потім зізналась, що не знає звідки та сила взялась. Вона надала першу допомогу постраждалому, викликала швидку. Тоді вона сказала, що її місія або захищати, або рятувати. А врешті їй вдалося поєднати і те, й інше.
Як відомо, парамедики, крім порятунку поранених, також надають допомогу цивільним, що знаходяться неподалік зони бойових дій. Про них якось Тайра казала: “У мене там бабульки в сірій зоні. До них швидка не доїжджає. Я не можу їх кинути.”
Позивний Тайра
Позивний Тайра виник випадково. Ще в мирний час Юлія Паєвська грала у комп’ютерну гру World of Warcraft, там потрібно було назвати свого персонажа. Гра пропонували свої варіанти, серед них промейнула і Тайра. Це зачепило Юлію. Тайра — це старовинний рід у Японії, а їй близька по духу східна філософія. От і почала так себе називати. А коли потрапила на фронт і її запитали позивний, у неї мимоволі вихопилось “Тайра”. Так і закріпилось. Зараз уже й по імені рідко хто називає її.
Місія — рятувати життя
— Юля — боєць, воїн по життю, — говорить Вадим Пузанов. — У неї характер непростий. Але у кого з воїнів простий характер?! Про її людяність говорити зайве. Те що вона робить, говорить саме за себе. Вона не ділить на своїх і чужих, допомагає всім: нашим солдатам, цивільним, навіть полоненим росіянам. Вона рятує життя. І в цьому вбачає свою місію. Те, заради чого народилась.
Юлія вступила на заочне відділення Бердянського університету здобувати вищу психологічну освіту. До цього у неї була незакінчена вища інституту фізкультури.
— Вона хотіла приносити тільки користь пораненим, — каже подруга. — Адже вона знала, що словом можна теж і вбити і поранити. А пішла вчитись, бо хотіла бути професіоналом з психологічної точки зору.
Родина пишається Тайрою
Вадим Пузанов — тренер з бразильського джиу-джитсу. І Юлія, і Вадим професійно займаються спортом. До цього долучали і доньку Анну-Софію.
— Бувало так, що, коли Юля поверталась додому з фронту, вона пропадала на тренуваннях, або я був на змаганнях. Але тим не менш нам вдалося зберегти хороші стосунки. Я пишаюсь, що у важкий підлітковий вік мені вдалося не втратити дружні стосунки з нашою донькою. Їй не вистачало мами, я намагався робити все, що міг. Зараз донька пишається мамою.
За словами подруги, Тайра говорила: “Я там, щоб донька добре жила тут”.
— Незадовго до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну нам вдалося з’їздити на сімейний відпочинок. У Юлі давно була мрія пройти курс з дайвінгу та отримати сертифікат. Ця її мрія здійснилась.
Життєві принципи Тайри
Тайра не вживає алкоголю, каже: “Мені не потрібно. Мене й так пре”. До тверезого способукйсщте2кйсщте життя схиляла і свою команду.
Вона зізнавалася, що триматися у суворих умовах війни їй допомагає не алкоголь, а високий рівень самоконтролю, аскеза, духовні практики, медитації.
Юлія зрозуміла, що на війні не важливо скільки в тебе грошей, — важливо що ти знаєш і вмієш, бо помирають всі одинаково.
Вона зізнавалась, що, незважаючи на те, скільки доводиться бачити горя, говорити батькам про смерть дітей так і не навчилася.
Спорт, як спосіб життя
Юлія Паєвська серйозно займалася плаванням, стрільбою з лука та айкідо. Айкідо — це не просто спорт. Це філософія та спосіб життя. Тайра має 5 дан. Вона є президенткою федерації айкідо “Мутокукай-Україна”.
Також з дитинства вона займалася плаванням.
Професійні заняття спортом і фізичні навантаження під час евакуації поранених серйозно вплинули на суглоби. Якось, витягаючи когось із поранених,Тайра впала. Після цього випадку виявилось, що їй потрібна операція по заміні кульшових суглобів. А вже через кілька місяців після неї Тайра повернулась до тренувань. Юлія прийшла до спортзалу на милицях і дуже раділа, що завдяки спорту її тіло швидко відновлюється.
В одному інтерв’ю вона сказала: “Я би хотіла, аби кожен поранений чи поранена прийшли у спорт і спробували себе. Хто ще думає і вагається: згадайте, що всі ми звикли до надзусиль. Все, що ми пройшли і проходимо на війні, нас вчить пересилювати себе і з кожним кроком підійматися все вище і вище. Коли закінчується цей відрізок життя (через поранення чи дембель), ми завжди на роздоріжжі. Ми більше не маємо звідки отримувати той адреналін дикими дозами і ті надзусилля, коли ти поважаєш себе за те, що ти переступив свій страх, свою слабкість. Раптом ти опиняєшя серед цивільних людей, які цього не цінують не через те, що їм плювати, а просто тому, що вони не в змозі усвідомити наш досвід.
І тоді треба знайти аналог цим емоціям і цим почуттям, які ми здобули під час війни. Саме спорт дозволяє відкрити двері, з якими ти знову можеш знайти себе і привід поважати себе, бо ти знову робиш те надзусилля над собою.
Думаєте мені хочеться щодня йти на тренування? Якби ж то! Поспати просто хочеться, посидіти за кавою хочеться. Але ти кожен день йдеш на тренування і кожен день твій результат стає кращим”.
Вона єдина з жінок, хто став учасницею збірної України в “Invictus Games” та однією з чотирьох жінок у “Warrior Games” — змагань для ветеранів та військових з інвалідністю. Вона вже завоювала золоту медаль з плавання та бронзову зі стрільби з лука на всеукраїнському етапі змагань і мала брати участь у міжнародних у Гаазі. Тайра планувала брати участь у трьох видах спорту: плаванні, паверліфтингу і стрільбі з лука.
Про нескорену Тайру
Сергій Калитюк, ветеран. Був тяжко поранений у 2014 році. Учасник збірної Ігор Нескорених по стрільбі з лука.
Знає Тайру з 2019 року. Разом проходили відбір до збірної, бували на тренуваннях та заняттях. Сергій каже, що Тайра завжди привертала до себе увагу. Наприклад, з класичним луком у неї не виходило досягнути високих результатів,тоді вона перейшла на блочний і зайняла призове місце. Бойова, постійно відстоювала свою думку. Її цілеспрямованість допомагала досягти результату.
Для неї була дуже важлива участь у цьогорічних змаганнях. Тим паче, що у 2020 та 2021 змагання відмінили, через пандемію ковіду. Вся надія була на 2022 рік…
Полон і пропаганда
Напередодні вторгнення російських військ в Україну, чоловік Юлії перебував на змаганнях за кордоном. Юлія подзвонила і сказала, що їй треба повертатися на баз, тож Вадим змінив квитки і повернувся додому. Через два дні Юлія поїхала на фронт рятувати життя. Була десь поблизу Маріуполя.
Зв’язок був поганий. Короткотривале спілкування з чоловіком і донькою зводилось до елементарного: “— Як ти? — Нормально”. Якщо Тайра не дзвонила, рідні думали, що немає зв’язку. Так завжди й було, але не цього разу.
16 березня росіяни захопили Тайру в полон. Тайра брала участь в евакуації з Маріуполя цивільних.
— У мене немає можливості спитати того, хто був на місці подій, що там сталося, — говорить Вадим Пузанов. — Базуючись на тій інформації, яку я маю, можна зробити припущення, що Юлія евакуйовувала жінок і дітей. Біля селища Мангуш поблизу Маріуполя їх зупинили на блокпості. Її та водія затримали військові з тієї сторони і радісно повідомили, що вони спіймали славнозвісну неонацистку.
Російська пропаганда малює з українців монстрів, які роблять звірства.
Юля для таких цілей підходить якнайкраще. Вона доволі відома, має нагороди, наприклад “Народний герой”. Має визнання і досягнення. Для цих пропагандистських цілей вона стає в нагоді.
Тайра має на руці татуювання “Слава Україні! Героям слава!”. Це офіційне привітання у ЗСУ. Росіяни ж бояться цього вітання, називаючи його нацистським.
Тайра наче відчувала небезпеку і встигла передати флешку з відеозаписом з нагрудної камери про події в Маріуполі журналістам “Associated Press”. На відео знято події, що відбувалися в Маріуполі. Журналісти зробили нарізку з відео й оприлюднили його.
На одному з кадрів вона звертається до російського полоненого: “Что ж мы тебе плохого сделали, солнце?!”. На іншому кадрі цивільна жінка питає чи будуть вони лікувати росіян, а Тайра відповідає, що “доведеться, бо вони військовополонені”.
Одним зі звинувачень, що закидають російські пропагандисти Тайрі, є те, що вона начмед полку “Азов”.
— Вона ніколи не була у складі полку “Азов”, — каже Вадим Пузанов. — Це легко довести. Вона вже навіть не була військовослужбовою. Так, з 2018 по 2020 рік вона була командиром евакуаційного відділення 61 мобільного шпиталю у Маріуполі. Але після закінчення контракту працювала виключно як волонтер. А те, що в неї є фото з азовцями, то у неї багато з ким є фото. І якщо вона вивозила поранених з поля бою, то логічно, що там могли бути й азовці.
Росіяни знімають пропагандистські сюжети, де називають Тайру звіром. Порівнюють коротку зачіску з гітлерівською. Наче тільки одна вона в світі носить таку зачіску. Але ці відео принаймні дали розуміння, що вона жива.
Коли матеріал готувався до публікації, стало відомо, що Юлію Паєвську звільнили з полону. Тривала переговорна операція, яку ініціювало керівництво країни дало позитивний результат. Тайра у відеозверненні подякувала Володимиру Зеленському за своє звільнення. Подробиць поки що не розголошують.
Сама Тайра опублікувала свій перший пост у соцмережах (орфографія і пунктуація збережена)
Поки що я не буду постити селфі
Вибачте
Моя вага на тепер близько 50 кг
Я занадто виснажена і виглядаю жахливо
Але мною опікуються найкращі лікарі і скоро я повернусь в стрій
Знову і знову хочу подякувати за обмін, що був безперечно чудом Господнім, і усім причетним до цього дива
Більше за все мені боляче за долю хлопців і дівчат, що сидять в застінках ворога – коли ти там здається що надії немає, і Україна уже не існує як держава.
Необхідно добитись аби всі полонені були захищені міжнародною конвенцією з прав людини, бо коли ми там – ми абсолютно безправні як раби.
Жодних передач нам не дають, жодної інформації про сім’ю ми не маємо, лікарська допомога недоступна
Умови утримання нагадують концтабір, і я би не дуже здивувалась опинившись одного разу в газенвагені. І я не жартую, на жаль.
І це тільки малий відсоток того що відбувається в кам’яних мішках за лінією зіткнення.
Ця тема болюча і гостра.
Всі полонені мусять бути звільнені.
Необхідно розробити систему контролю і алгоритм обміну
Наразі я в безпечному місці під наглядом найкращих лікарів.
Скоро повернусь в стрій, та треба відновити сили
Дякую за ваші молитви і допомогу!
Мир вам
Разом все здолаємо
Слідкуємо за розвитком подій. Далі буде…
Цитати з інтерв’ю Тайри:
Все життя готувало мене до цієї місії.
Контракт закінчився, а війна — ні.
У медицині все тримається на людях, їх щирості.
“Дес-хак” ( Death-hack) — зламуємо смерть, щоб її відтермінувати.
Війна буває перша, але вона не закінчується.
Кожен метр рідної землі дається великою кров’ю.
На моїх берцях можна давати клятви, адже на них кров багатьох героїв.
Армія і добровольці — це зріз суспільства.
На війні багато жертовності, подібної до святих. Деякі солдати двох слів зв’язати не можуть, а Батьківщину люблять понад усе.
Відео інтерв’ю Тайри
