Війна світів. Мова має значення.
Всі ці жахи, військові злочини, злочини проти людяності й прав людини, які Російська Федерація вчинила в Україні, розв’язавши варварську війну, є лише видимою верхівкою айсберга. Давайте спробуємо заглянути глибше, щоб зрозуміти з якою глибою насправді зіштовхнувся «корабель цивілізованого світу» на Українському фронті.
Якщо вам здається, що все зло сконцентроване в начебто божевільному президентові Російської Федерації Путіні, то ви помиляєтесь. Важливо зрозуміти, що ж лежить в основі цієї війни.
Ви, мабуть, не раз чули це славнозвісне: «Велика російська культура». У вас колись виникало питання, чому вона «велика»? Чому українську, французьку, японську або англійську культури не називають великими?
Вам не здається, що в цій фразі «велика культура» звучать нотки нарцисизму? Тобто штучне виділення певної культури серед інших. Російські діячі теж, виходить, “великі”, а значить талановитіші за інших, вагоміші, їх ніби не можна ставити в один ряд із іншими.
Скажіть, чи був коли-небудь в РФ та, відповідно, в російській культурі видатний письменник або поет бурят, чеченець чи білорус? Такий, який був би на одному рівні з Достоєвським, якого знали б усі громадяни Росії? Невже у цілого народу не було талановитого і навіть геніального поета? За всю історію?
Візьмемо для прикладу відомого письменника Миколу Гоголя. Досі існують суперечки російський це письменник чи український. Однак хіба саме́ існування цієї суперечки не засвідчує факт: в Російській федерації (імперії, союзі, царстві) не може бути великого письменника не-росіянина. Це ніби аксіома: великий дорівнює російський. Якщо не російський, а український, білоруський, дагестанський, грузинський – то і не такий великий.
Одним із основних аргументів причетності діяча до російської культури є російська мова. Російськомовний дорівнює російський. Ви можете сказати, що це справедливо. Проте давайте подумаємо, а як взагалі російська мова стала такою важливою?
Почнемо з самого початку. «Велика й могутня російська мова» – це чітко сформульоване визначення, яке звучить з перших класів школи по всьому пострадянському простору. Як вам таке формулювання? Чи англійська й німецька мови не є великими? Ні. Ніколи не звучало «велика білоруська мова» або «могутня українська мова». Тільки російська мова велика й могутня. Чи це не продовжує нацистські наративи в культурі?
Сьогодні Російська федерація починає війни під гаслом звільнення російськомовних людей, які при тому є громадянами інших країн. Тобто можна бути громадянином України, але це нічого не означає в межах того, як Російська федерація розуміє міжнародне право, якщо ти говориш російською мовою. Тобто мова – це щось на зразок альтернативного громадянства Російської федерації. Химерно. Але якщо в інших країнах є стільки російськомовних людей, які відмовились від рідної мови заради російської, можливо, російська мова дійсно унікальна і виділяється чимось серед інших?
Тут я можу вас розчарувати. Це не так. Російська мова – звичайнісінька собі мова, нічим не гірша й не краща за білоруську або польську. Але для того, щоб усвідомити, звідки ж взялася така кількість російськомовних не росіян, наведу кілька прикладів.
Російська федерація не так давно отримала контроль над окупованими українськими територіями, проте вже оголосила заборону на викладання української мови, літератури й історії на цих територіях. В окупованих Донецькій та Луганській областях одразу почали вилучати з бібліотек і знищувати видання з української літератури та підручники історії.
Це варварство має глибоке коріння і є типовою культурною політикою росіян.
1693 – лист Московського патріарха до Києво-Печерської Лаври про заборону книг українською мовою.
Це означає, що до 1693 року на українських землях вже побутувала і була поширена самобутня українська мова, якщо російській імперії доводилося її офіційно забороняти. Так само це свідчить про те, що російська церква не стояла осторонь політичних процесів і активно брала участь у культурному пригніченні українського народу вже у XVII ст.
1709 – наказ про цензурування українських книжок в Москві
1720 – наказ Петра І про заборону друку книг українською мовою.
Так само варто звернути увагу на те, що у XVIII ст. продовжувалося активне книговидання українською мовою. Це демонструє як і високий культурний рівень українського суспільства того часу, так і його відокремленість від російського культурного процесу. Російський цар відповідно намагався силовим методом зламати і перепрошити ідентичності людей в українських інтелектуальних колах.
1729 – наказ Петра ІІ переписувати російською мовою всі постанови та накази уряду, написані українською.
Ми можемо зрозуміти, що важлива складова усвідомлення власної автономності – документообіг національною, відмінною від російської мови, який мав широке побутування на українських землях у XVIII ст. Ведення документації українською мовою засвідчує її однакове сприйняття як простим народом, так і українською елітою того часу.
А видання царем наказу про заборону – лише підкреслює несприйняття українцями чужої для них російської мови.
1763 – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
Бачимо, що російська держава вже в іншому столітті, під орудою вже зовсім іншого монарха, так само нищить українську ідентичність. Жорстко втручається в освітній процес одного з найдавніших і найпрестижніших університетів східної Європи того часу – Києво-Могилянській Академії. Справа в тому, що в Могилянській Академії навчалася вся еліта козацької держави. Через класи цього навчального закладу пройшли як українські гетьмани й козацька старшина, так і найвпливовіші представники православного духівництва. І українська мова в такому навчальному закладі формувала національну свідомість й єдність українців. До того ж в Києво-Могилянській Академії українська мова викладалася поряд із латиною і грецькою, це надавало їй важливого статусу й утверджувало її як в свідомості, так і в побуті тогочасних українських діячів та магнатів.
1769 – постанова Російської православної церкви про конфіскацію українських букварів і церковних книг
1775 – знищення Запорозької Січі та закриття українських шкіл.
Російська імперія не тільки знищує військово-політичний центр української козацької держави – Запорізьку Січ. Імперія також намагається повністю викоренити існування української мови як такої, силоміць, наказом з гори, забороняючи навчати дітей українською мовою. Тобто намагається позбавити права знати рідну мову цілі покоління українців. Важливо також усвідомити зв’язок між знищенням Січі й шкіл. Козацтво всупереч російській пропаганді було не лише військовою силою, але й фундаментом освітнього й культурного процесу на наших землях. Адже саме козаки активно підтримували створення й функціонування шкіл та університетів, виступаючи їхніми меценатами та гарантами. В той час як на більшості земель Російської імперії переважна кількість населення були неписьменними, зокрема й самі росіяни, українці масово отримували початкову освіту в школах, створених при церквах чи козацьких осередках.
1804 – наказ російського царя про закриття всіх україномовних шкіл в Російській імперії
1847 – посилення переслідувань української мови, заборона творів і видань українських письменників, серед яких Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров.
Це вже XIX ст., але загальна політика росіян відносно української мови, літератури й культури не змінилася. Не маючи сил здобути домінування шляхом чесної конкуренції, російська влада знову вдається до силового методу заборон і репресій. Фактично повністю перекриваючи шлях реалізації українських літераторів рідною мовою. Проте наявність цілої плеяди україномовних письменників, які за життя зазнали жорстоких утисків демонструє надзвичайну силу й незламність самобутньої української культури.
1862 – закриття українських недільних шкіл для дорослих в Російській імперії
1863 – Валуївський циркуляр, який забороняв цензорам пропускати видання української духовної та світської літератури. Українську мову називають “малоросійською говіркою”, яка ніколи не була самодостатньою мовою і не має сприйматися як така.
Тепер політика відвертого перекручування української історії, безпідставного знецінення й заперечення існування українців як окремого народу з автентичною культурою набуває фіксованого й тотального характеру. Тепер всюди максимально насаджується штучний образ українців – провінціалів і дикунів, які навіть мови своєї не можуть мати.
1864 – прийняття статуту, за яким початкова шкільна освіта має бути виключно російською мовою
1876 – постанова Олександра ІІ про заборону друку та ввезення з-за кордону будь-якої української літератури. Заборона театральних постановок українською мовою.
У другій половині ХІХ ст. набирає обертів український театр як нове більш сміливе й сучасне явище, в порівнянні із російським театром. Популярність української драматургії й виконавства на території Російської імперії викликає занепокоєння в росіян і нічого іншого, крім нової порції заборон, російський цар не зміг протиставити руху української культури.
1881 – заборона в Російській імперії викладання в народних школах та читання церковних проповідей українською мовою
1884 – заборона Олександром ІІІ українського театру в усіх губерніях Малоросії
1888 – указ Олександра ІІІ про заборону використання української мови в офіційних установах
1892 – заборона перекладу українською мовою російських книг
Такі заборони свідчать про нерозуміння або несприйняття українцями російської мови, потребу перекладу навіть після двохсот років регулярних спроб її викорінення.
1895 – заборона Головним управлінням друкарства видання україномовних дитячих книжок
Утиски мови були також і в 20 столітті. В той час, коли Радянський союз декларував рівність і братерство республік і народів. У 1984 році в УРСР почали виплачувати на 15% більшу зарплатню викладачам російської мови, порівняно з викладачами української.
Протягом фактично 300 попередніх років кожна державна форма, породжена росіянами, цілеспрямовано, послідовно і жорстоко винищувала українську мову в українському народі. Тобто незалежно від імені царя або президента російська держава завжди забороняла існування української мови. Заборона видання книг українською мовою фактично унеможливлювала реалізацію українських письменників українською мовою, прикриваючись законом. Микола Гоголь російський письменник, бо писав російською мовою. Але чому він писав російською мовою? Бо вона краща за українську? Бо вона йому більше подобалася, ніж українська?
А може, ми перечитаємо список офіційних заборон писати українською мовою і якось пов’яжемо одне з іншим?
Наведений перелік заборон української мови й літератури неповний, лише оглядовий. Насправді він значно ширший, зафіксовано понад 120 офіційних заборон російської держави у різні часи. Таку ж саму політику російська влада вела відносно всіх завойованих та окупованих народів та культур, насаджуючи силою російську мову білорусам, грузинам, вірменам та іншим. У деяких країнах національна мова опинилася на межі зникнення.
Так, були письменники, які писали українською, але якщо ви прочитаєте історію їхнього життя, то одразу побачите, який масштаб репресій проти представників української культури систематично вела російська держава протягом кількох століть. Про це засвідчує й трагічна доля українського поета й художника Тараса Шевченка. Не тільки його поезія стала символом української літератури, але й сама його особистість стала символом української культуру й народу, більшість його життя пройшла під слідством та у засланнях.
Ми вже побачили, завдяки яким механізмам російська культура вивищувалася над всіма іншими.
Ми вже знаємо що, «Велика російська культура», «велика й могутня російська мова» – гасла політики тотальної дискримінації й окупації інших народів. І ця політика не є новітньою для росіян. Вона на жаль не виникла із приходом до влади президента Путіна. Це політика, якої прагне сам російський народ, яку сповідує кожен режим, який цей народ приводить до влади.
