Як запобігти кризі на європейському ринку праці? Несподіване рішення – євроінтеграція України
Просто зараз європейський ринок праці переживає докорінні зміни. Завдяки інноваціям величезна частка робочих місць буде автоматизована у найближчому майбутньому, і пандемія коронавірусу суттєво прискорила цей процес. За даними дослідження міжнародної консалтингової компанії McKinsey & Company, до 2030 року близько 53 млн робочих місць у Європейському Союзі виявляться зайвими. Під найбільшою загрозою – галузі, пов’язані з ручною працею, та сільське господарство.
Водночас, попит на професіоналів, які займаються інтелектуальною працею, лише зростає. З’являється все більше роботодавців у сферах телекомунікацій, фінансів, нерухомості, освіти, науки, охорони здоров’я та соціальної роботи. Тільки у двох останніх галузях очікують появу 4,5 мільйонів нових робочих місць у наступні кілька років.
Базуючись на прогнозах і моделюванні, McKinsey & Company стверджує, що, незважаючи на автоматизацію, у 2030 найбільші європейські міста зможуть задовольнити лише 60% пропозицій на ринку праці власним населенням. Пошук решти 40% працівників може стати для роботодавців справжнім викликом.
Як вирішити цю ситуацію? Неочевидне рішення може прийти з України, яка, інтегруючись до ЄС, спроможна закрити потребу в кваліфікованих спеціалістах.
Здавалося б, скорочення робочих місць внаслідок автоматизації та пандемії має сприяти масовій перекваліфікації та заповненню нестачі кадрів у “професіях майбутнього”. Та проблема полягає в тому, що більшість таких професій потребують ґрунтовної освіти. Щоб перейти зі сфери послуг до STEM чи ІТ, потрібно інвестувати у власний розвиток і здобути колосальний пласт нових знань і навичок.
І справді, дослідження McKinsey & Company демонструють: професіонали, які приходять працювати у сферу, що зростає, здебільшого перекваліфіковуються з такої самої зростаючої галузі. Водночас, ті, хто йдуть з галузі, що занепадає, найчастіше переходять також у сферу, що занепадає. Це означає, що масова перекваліфікація не допоможе подолати нестачу кадрів у затребуваних інтелектуальних сферах, а часто й навпаки – поповнення кадрів у одній породить дефіцит у іншій.
Інша проблема – постійне скорочення кількості працездатного населення у європейських країнах. До кінця поточного десятиріччя в Німеччині таке скорочення очікують на 8% (4 мільйони людей), в Італії – майже на 7% (2,5 мільйони), а в Польщі – на 9% (близько 2,3 мільйони). Це означає, що вже в найближчому майбутньому ці країни шукатимуть ще більше спеціалістів з-за кордону.
Українці ж уже добре інтегровані в європейський ринок праці: за даними Євростату, лише у 2019 році близько 658 000 українців прибули до ЄС з метою працевлаштування. При цьому велика частка працює на низькокваліфікованих роботах: збирає урожай, працює няньками, прибиральниками тощо. Це парадоксально, адже Україна є однією зі світових лідерок за охопленням населення вищою освітою: за даними Міністерства освіти і науки України, 70% українців мають вищу освіту. Аналогічний середній показник у ЄС становить 40%.
Проблема у тому, що багато українців, виїжджаючи за кордон, не можуть знайти роботу за спеціальністю, адже українські дипломи про вищу освіту визнаються далеко не у всіх країнах. Безперечно, частина українських талантів досягає успіху, проте більшість “затягує” у нескінченну низку тимчасових підробітків.
Проблема невизнання українських дипломів не лише бюрократична. Україні дістався громіздкий спадок радянської системи освіти, який подолати не так просто. Хоч Україна приєдналася до Болонського процесу у 2005 році, інтеграція його стандартів досі не завершена. Як результат – розрив між освітою та реальними навичками, потрібними роботодавцю, величезний: за даними Світового Банку, 60% роботодавців незадоволені рівнем підготовки українських випускників. Українській вищій освіті потрібно пройти складний шлях, щоб відповідати європейським стандартам.
Водночас Україна має великий потенціал для підготовки саме тих кадрів, які потребуватиме ринок у майбутньому. Так, за даними МОН, серед українських випускників 44% отримують соціально-економічні та гуманітарні спеціальності, 16% – інженерні, 8% – медичні. При цьому природничі і технічні спеціальності, попри гідний рівень підготовки випускників, мають малий попит на українському ринку праці.
Інтеграція у європейський і світовий освітній простір є однією зі стратегічних цілей Міністерства освіти і науки України. Так, до 2031 року в Україні планують досягти повного визнання українських дипломів про вищу освіту, ратифікувати Глобальну конвенцію про визнання кваліфікацій вищої освіти, розширити співпрацю українських вишів з закордонними партнерами та здійснити ще цілу низку заходів.
Без сумніву, процес євроінтеграції лише прискорить ці процеси, адже модернізація української системи освіти передбачена умовами Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Чим швидшим буде вступ України до ЄС, тим ефективніше будуть завершені освітні реформи. Як наслідок, міжнародні компанії зможуть вільно співпрацювати з українськими вишами і обирати найкращих спеціалістів просто зі студентської лави.
Все вищесказане викликає справедливі побоювання: чи не потягне за собою це нової хвилі міграції? Адже повне насичення ринку праці потребуватиме збільшення населення великих міст орієнтовно на 4%. Чи витримають європейські міста наплив нових працівників? Відповідь криється у дистанційній роботі, яка стала звичною для працівників з усього світу внаслідок пандемії. Є підстави вважати, що значна частка українців, які потенційно можуть бути залученими у європейському ринку праці, також оберуть саме дистанційну роботу.
Перш за все, це пов’язано з тим, що більшість “професій майбутнього” є і будуть особливо дружні до дистанційного формату. В ІТ, у різних галузях науки, а особливо соціальній, не обов’язково ходити в офіс і за потреби можна обійтися короткими відрядженнями.
Окрім того, Україна значно випереджає Європу в плані якісного і доступного інтернету. Україна займає 4 місце у світі за дешевизною інтернету з середньою ціною пакета $7,40. За суму до $20 у країні можна досягти швидкості 1 Гбіт/с, тоді як у сусідній Польщі за аналогічну вартість можна очікувати на максимальну швидкість 600 Мбіт/с. До того ж, Україна розташовується на 2 місці у Європі за кількістю точок безкоштовного WI FI – 121 329 точок (у Франції та Німеччині їх вдвічі менше). Це означає, що технічно дистанційна робота для українців значно зручніша вдома, ніж у Європі.
Нарешті, дистанційно працюючи на європейські компанії, українці можуть залишатися податковими резидентами України. Окрім зручності для самих працівників, це створює win-win взаємодію для держав, коли людина, працюючи на закордонну компанію, продовжує наповнювати український бюджет.
Звичайно, така приваблива перспектива відкриється лише за умови, що Україна не буде фізично і економічно зруйнована російською агресією. Лише тоді, коли російські війська покинуть українські території, коли працездатне населення повернеться додому, коли освітня система відновить повноцінну роботу, а процес євроінтеграції не затягнеться на десятки років, Україна зможе збалансувати європейський ринок праці.
