Економіка
27.06.2022

Зволікання Європи примножують втрати України та світу

З початку червня, згідно з аналізом NewsWhip, інтерес користувачів соціальних мереж до військового вторгнення Росії в Україну впав у 22 рази: зі 109 мільйонів взаємодій у лютому до 4,8 мільйонів на початку поточного місяця. Наймасштабніша війна в Європі з часів завершення Другої світової стає для всіх буденністю.

Зволікання Європи примножують втрати України та світу

12 червня 2022 року. 109 день російського вторгнення. Обстріли населених пунктів та позицій військових майже на 1000 кілометрах фронту. З артилерії обстрілюється територія Харківської та Миколаївської областей. Внаслідок обстрілів Дніпропетровської області з РСЗВ «Ураган» загинула жінка. У селищі Чортків в результаті обстрілу крилатими ракетами «Калібр» постраждали мирні мешканці та пошкоджено 4 будинки. Уже більше трьох тижнів (дані ISW від 28 травня) ведуться безперервні жорстокі вуличні та артилерійські бої за місто Сєвєродонецьк, в яких Україна втрачає “від 100 до 200 людей щодня”, за словами радника голови Офісу Президента України Михайла Подоляка (коментар Newshour BBC World Service, 9 червня). І це не враховуючи жертви серед цивільних, а також втрати на окупованих Росією територіях, де ситуація залишається незрозумілою.

Так виглядає короткий звіт лише одного дня війни. У загальній стрічці новин подібна статистика за три з половиною місяці встигла набриднути людям. Проте масштаб проблеми стає очевидним, якщо подивитися на загальні цифри за весь період конфлікту. Наразі окуповано 20% території України – приблизно 125.000 кв. км. Олексій Бокоч порівняв площу окупованої української території з площами країн Європи. Виявилося, що вона завбільшки, як вся Центральна Італія, або Чехія та Словаччина разом узяті, або ж весь південь Сполученого Королівства чи ФРН.  

У звіті Управління Верховного комісара ООН із прав людини щодо загиблих внаслідок російського вторгнення українців, задукоментовано вже 4253 смерті та 5141 випадки поранення серед цивільного населення, з яких 272 – діти. 

У статистику не ввійшли жертви з окупованих територій, до яких у міжнародних організацій доступу нема вже більше ста днів. Маріуполь – українське місто, яке за кількістю населення співмірне з французьким Ліоном або німецьким Нюрнбергом, а за площею співпадає зі столицею П’ємонту – Турином. За 86 днів облоги його було зруйновано практично на 98%, а кількість жертв серед мирних мешканців, за словами радника мера міста Петра Андрющенка в інтерв’ю CNN від 25 травня, може становити більше 22000 осіб. Такі втрати та руйнування можна без перебільшення порівняти з бомбардуваннями Дрездена в лютому 1945 року. Уранці  4 червня, у щоденному зверненні до нації, Президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія випустила по території країни 2503 ракети. 

Через війну мільйони людей були змушені шукати прихистку за кордоном. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова розповіла: “Якщо гаряча фаза війни закінчиться відносно швидко, то незворотня міграція становитиме 500-600 тисяч осіб. Якщо війна затягнеться, особливо її гаряча фаза, то багато людей переїдуть до Німеччини, Італії, Штатів, Австралії. Тоді незворотна міграція може сягнути п’яти мільйонів”. Варто зазначити, що саме війна та російська зовнішня політика є головною причиною цього потоку біженців. Згідно з березневим опитуванням Центру Разумкова, 79% планує повернутися назад до України після закінчення війни, а 89 % – вірить в перемогу України. Українці не збираються назавжди масово емігрувати в Європу, ба більше – прикладають усіх можливих зусиль для повернення свого дому, та повернення миру на європейський континент.

Однак, варто розуміти, що з кожним наступним місяцем війни багато сімей – особливо з дітьми – через неможливість повернутися додому будуть змушені адаптуватися до постійного життя в місці евакуації, аби забезпечити дітям освіту та майбутнє. Для європейців це матиме додаткове навантаження на ринку праці, а також можливу соціальну напругу – швидка перемога України гарантуватиме швидкий відтік більшості біженців на свою батьківщину. 

Шкода для українських підприємств сягнула 11,5 млрд доларів, а загальні втрати для економіки України сягнуть до 35-50% річного ВВП, оцінюють уряд та експерти. 

Однак, не тільки українська економіка опинилася під ударом – просто цей удар найбільш різкий та наочний.Росія чудово розуміє залежність країн Єврозони від її енергоносіїв, і розраховують використати фактор інфляції (яка вже складає більше 7,5%), підвищення цін в комунальних платіжках на початку опалювального сезону, та падіння ВВП на фоні допомоги Україні та утримання біженців як зброю задля висування Європі своїх умов.

Крім того, блокуючи військовим флотом українську продукцію в портах Чорного моря, понад 80% українського аграрного експорту зараз не може дістатися до кінцевих споживачів – а це до 40% пшениці всієї Харчової програми ООН.

Більше 4,5 мільйонів тонн зерна не може дістатися до іноземних споживачів через блокування українських портів флотом Росії, повідомляє голова Всесвітньої продовольчої програми ООН. Це може призвести до продовольчої кризи у країнах Північної Африки. 

Росія розраховує, що дестабілізація економічної та гуманітарної ситуації у світі допоможе їй диктувати умови війни та миру. Однак, не слід забувати, що піддавання на шантаж – це лише заохочення весту ідентичну політику в майбутньому.

Крім економічних та гуманітарних, війна може спричинити й інші, набагато загрозливіші наслідки – безпекову кризу. Ще 8 років тому Росія порушила основоположні принципи міжнародного права, які були регламентовані Статутом ООН після Другої світової війни, – принцип непорушності кордонів та принцип територіальної цілісності держав, – окупувавши та анексувавши території Автономної Республіки Крим. Тоді ж був порушений ще один міжнародний безпековий договір,  – Будапештський меморандум, – який з грудня 1994 року накладав забов’язання на Росію, США та Великобританію поважати територіальну цілісність України та вжити негайних дій з боку Радбезу ООН для допомоги Україні у випадку акту агресії.

Росія де-факто вийшла з положень договору, створивши прецедент невиконання безпекових зобов’язань країною-членом Радбезу ООН. Проте, якщо ці гарантії не будуть виконані в повному обсязі й іншими підписантами, для світової спільноти постане питання: “Чи варті міжнародні безпекові договори паперу, на якому вони написані?” У тому числі й славнозвісна 5 стаття статуту НАТО, яка досі не мала імплементації на практиці. І лише питання часу, коли хтось ще забажає перевірити ці припущення.

Починаючи з перших днів війни Україна отримує озброєння від країн-партнерів. Однак часто допомога завершується на рівні політичних заяв. Наприклад, обіцянки канцлера Німеччини Олафа Шольца, які, не дивлячись на рішення уряду ФРН, досі залишаються лише пустими словами. Українці готові боротися і не просять у країн Європи чи НАТО вступати у війну. Єдине, про що просить Україна, – це зброя. 

Радник голови Офісу президента України 13 червня назвав точну кількість озброєння, яке допоможе Україні виграти війну з Росією, повернути вимушених переселенців додому, відновити мир та економічну стабільність в Європі: “…нам потрібен паритет важкої зброї: 1000 гаубиць калібру 155 мм; 300 РСЗВ; 500 танків; 2000 одиниць бронетехніки; 1000 дронів”. Ці цифри можуть виглядати монструозними, однак, варто нагадати, що за даними рейтингового видання Global Firepower, російська армія знаходиться на другому місці за індексом сили, а Україна – на двадцять другому. Незважаючи на такий розрив, вже більше ста днів українська армія успішно протистоїть агресору. До того ж, вказана кількість необхідної техніки – це лише 3% танків, 1,7% бронетехніки та 11,5% артилерії від тих запасів, які мають у своєму розпорядженні країни-члени НАТО. Якщо усвідомити, що стільки коштує мир та безпека в Європі, ці відсотки виглядають мізерними.

“Я не знаю, що буде “потім”. “Потім” буде повномасштабна війна. Якщо так, як усі кажуть, що завтра війна, вона буде повномасштабною. Навіщо нам санкції “потім”?” – ці слова президента України Володимира Зеленського були сказані наприкінці січня 2022 року, за місяць до початку російського вторгнення, на брифінгу з представниками іноземних ЗМІ. Санкції так і не було введено, а вже 24 лютого Росія почала першу масштабну загарбницьку війну на європейському континенті з часів Другої світової війни. Це – невідворотній процес. Війне вже триває, Росія вже шантажує світ цінами на енергоносії та блокуванням українського продовольства до залежних від нього країн, вже перейшла рубікон безпекового міжнародного права.

З іншого боку, ЄС та світ теж вже наклав безпрецедентні санкції на РФ, вже постачає Україні зброю та допомагає гуманітарно і фінансово. Дороги назад немає. Питання лише – скільки ще сумної статистики буде з’являтися в новинах, скільки ще людей помруть та будуть змушені покидати свої оселі у пошуках права на життя, та скільки ще знадобиться часу, аби Європа прийняла вольове рішення.

Рішення зупинити війну в найкоротший термін, допомігши українцям зброєю, та не піддаючись на нафто-газовий шантаж Російської Федерації. Військова поразка на полі бою, та економічний спад Росії зможуть наочно доказати, що колективна Європа здатна зупинити військового агресора на континенті, та не дозволить будь-кому шантажувати себе економічно чи військово в майбутньому. В іншому ж випадку, якщо шантаж Росії вдасться – лише питання часу, коли подібну стратегію захоче відпрацювати хтось іще.

Поділитись цією сторінкою
facebook twitter linkedin telegram viber whats-app envelope copy